Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
26 травня в інтернет-виданнях з’явились стаття і коментарі до неї щодо судового рішення у справі про ДТП, яка розглядалася Могилів-Подільським міськрайонним судом Вінницької області.
Суть змісту статей, автори яких, працівник Могилів-Подільського ВП ГУНП у Вінницькій області, що в робочий час розмістив допис на особистій сторінці в соціальній мережі, та прес-секретар ГУНП у Вінницькій області, яка поширила цей допис, без попереднього з’ясування усіх обставин та ознайомлення із змістом судового рішення, яке вони коментують, а також зміст коментарів до їх дописів зводяться до голослівних висловів про те, що суд «продажний» та незаконно призначив покарання обвинуваченому за правилами ст. 69 КК України.
Прес-служба звертає увагу громадськості, що статус накладає на суддів певні обмеження, тому вони здебільшого не коментують своїх рішень та рішень колег.
Кодексом суддівської етики визначено, що «Суддя не може робити публічних заяв, коментувати в засобах масової інформації справи, які перебувають у провадженні суду, та піддавати сумніву судові рішення, що набрали законної сили».
Оскільки дана справа викликала суспільний резонанс, а необізнаність дописувачів формує в громадськості хибну думку щодо обставин справи та відповідно підриває авторитет судової влади прес-служба Могилів-Подільського міськрайонного суду вважає за необхідне висловити офіційну позицію та внести ясність щодо обставин, які насправді мали місце. При цьому прес-служба суду не має на меті надання оцінки будь-яким судовим рішенням та вступ з приводу цього у дискусію, а також надання оцінки обізнаності дописувачів з нормами КПК України 2012 року та судовою практикою, в тому числі Європейського Суду з прав людини, або їх компетентності та правомірності надання оцінки судовому рішенню, яке набрало законної сили.
Згадане судове рішення є у вільному доступі та опубліковане у Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/66174762
Слід також звернути увагу, що статтею 22 КПК України 2012 року передбачено, що одним з основоположних принципів в кримінальному процесі є змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Вказана норма наголошує, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу.
Суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків.
Згідно ч.1 ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.
Обвинувальний акт в даному кримінальному провадженні був складений слідчим ГУНП у Вінницькій області та затверджений прокурором Прокуратури Вінницької області і, такий акт не містив згадок про ухилення особи від слідства або про приховування будь-яких речей чи предметів, про що вказує зазначений вище користувач соціальної мережі, а відтак такі обставини не могли перевірятись судом, оскільки суд не може перебирати на себе функції сторони обвинувачення.
Натомість в обвинувальному акті констатувався факт встановлення на стадії досудового розслідування обставини, що пом’якшує покарання особи і такою обставиною було вказано саме щире каяття у вчиненому кримінальному правопорушенні. Одночасно в акті зазначалось, що обставин, які обтяжують покарання особи слідством не встановлено. Також те, що цивільний позов потерпілою особою не заявлявся.
Як слідує з вироку суду справа була розглянута із застосуванням положень ч.3 ст. 349 КПК України, оскільки саме такий порядок дослідження доказів був запропонований представником сторони обвинувачення, клопотання якого було підтримано потерпілою особою та стороною захисту.
За правилом ч.3 ст. 26 КПК України суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Частиною 3 статті 349 КПК України врегульовано питання проведення так званого «спрощеного порядку» судового розгляду без дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, тобто коли усім сторонам чітко зрозумілими є обставини справи і їх позиції з цього приводу співпадають.
За наслідками такого розгляду справи суд визнав особу винною у вчиненні злочину згідно пред’явленого обвинувачення.
Для розуміння та правильного сприйняття будь-якого судового рішення ухваленого в межах кримінального провадження за правилами Кримінального процесуального кодексу України 2012 року слід звернутись до змісту такого нормативно-правового акту щодо завдань, які даний акт ставить перед судом та зміст окремих його норм, які стосуються призначення покарання та його суті.
Так, зокрема, статтею 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Суб’єктивна сторона злочину за ч.2 ст. 286 КК України характеризується необережною формою вини.
Відповідно до положень ст. 69 КК України, зокрема, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
В даному випадку при постановленні судового рішення суд врахував обставини справи, які були зазначені в обвинувальному акті слідчим поліції, врахував позицію потерпілої сторони (матері загиблого), яка вважала недоцільним застосування до обвинуваченого покарання у виді позбавлення волі, позицію сторони обвинувачення щодо необхідності призначення покарання у виді штрафу та зміст висновку органу пробації, яка вказувала на можливість виправлення обвинуваченого без позбавлення або обмеження волі на певний строк.
При розгляді будь-якого кримінального провадження, в якому є потерпіла сторона, при вирішенні питання про покарання, яке особа має понести за вчинене діяння для суду завжди є істотною, якщо не визначальною, позиція потерпілої сторони, оскільки саме вона свідчить про дійсну поведінку обвинуваченого після вчиненого злочину та його ставлення до вчиненого діяння, які і є одними із складових поняття виправлення особи. Це практика, як вітчизняних судів так і Європейського суду з прав людини.
Враховуючи вказане вище та обставини, що пом'якшували покарання, відсутність обставин, що його обтяжували, ставлення особи до вчиненого діяння, враховуючи особу винного, а саме те, що він раніше не судимий, працює, по місцю проживання та роботи характеризується позитивно, має сім’ю до складу якої входять хвора мати та брат, який має групу інвалідності (батько помер), позицію потерпілої особи, на підставі положень ст. 69 КК України та з врахуванням положень ст. 53 КК України судом було призначено покарання у виді штрафу та додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на три роки, що є максимально можливим строком за санкцією вказаної вище норми КК України і, що не було обов’язковим.
Варто зазначити, що ні прокуратура, ні потерпіла особа не оскаржили рішення суду до судів вищих інстанцій. Відтак, рішення набуло чинності 26.05.2017.
Прес-служба суду
_03_03.png)
